Карта сайту

Історична довідка

29.11.2016

Від козачого поселення ‒ до великого промислового, культурного і наукового центру.

Місто Харків ‒ адміністративний центр історико-географічної області України, за якою закріпилася назва «Слобожанщина».

Площа сучасного Харкова перевищує 300 кв. км, а населення становить 1 млн. 450 тис. чол. Територія міста представляє горбисту рівнину з долинами, ярами і ін. Клімат ‒ помірно-континентальний: середньорічна температура повітря +7,5 ˚C, найхолодніший місяць в році ‒ січень (-6,10), найтепліший ‒ липень (+20,50).

Територія сучасного Харкова почала обживатися людьми в давнину. Розкопки археологів свідчать, що тут проживали різні народи: скіфо-сарматські, черняхівські племена, половці. Відомо також, що в другій половині I тис. н. е. цю територію заселяло східнослов'янське плем'я сіверян. Слов'яни ще в VIII ст. заснували на місці майбутнього Харкова своє поселення, яке в Х ст. увійшло в історію як місто Донець. Донець був не тільки фортецею, але і центром ремесел (ковальського, ювелірного, гончарного та ін.), Важливий пункт транзитної торгівлі. Перша згадка про Донець в літописі відноситься до 1185 р. З цим містом пов'язаний також епізод з «Слова о полку Ігоревім» ‒ найважливішого твору епохи Київської Русі. Саме тут перебуває після полону герой поеми ‒ новгород-сіверський князь Ігор Святославович. Місто Донець був зруйнований ордами хана Батия в середині XIII ст.

Існує кілька версій про виникнення назви «Харків». Деякі історики вважають, що Харків ‒ трансформована назва від Шаруканя, половецької столиці, яка перебувала на цих землях, інші пов'язують назву з ім'ям ватажка перших українських переселенців в середині XVII ст. Харька (Харитона). Більшість же фахівців вважають, що свою назву місто отримало від річки Харків. Назва це вперше згадується в «Книзі Великому Кресленню», складеної в 1627 р, і до сих пір залишається гідронімною загадкою.

Засновниками міста були українські козаки і селяни, які втекли від національно-релігійного та соціального гніту польських панів з Наддніпрянської та Західної України, особливо в період визвольної боротьби українського народу під головуванням Б. Хмельницького.

Українські переселенці почали обживати незаселені території, які ще на початку XVI ст. номінально входили до складу Московської держави. Цей край іменувався «Диким полем», так як був спустошений після монголо-татарських набігів.

Одночасно з українцями тут з'явилися російські поселенці. В результаті взаємодії двох міграційних потоків: із заходу, більшого, українського, і з півночі, меншого, російського (радянського), сформувалася слобожанська субкультура. У XVII-XVIII ст. Слобожанщина перетворилася в особливу історико-географічну область України з характерним колоритом матеріальної і духовної культури.

Першу Харківську фортецю побудували «по черкаському» (тобто українському) звичаю. У 1656 р московський цар Олексій Михайлович видав указ про створення окремого Харківського воєводства. Фортеця, яка виникла на місці, де зливалися річки Лопань і Харків, мала 10 веж і довжину стін понад одного кілометра. Найстаріший документ, в якому є згадка про Харків, ‒ царський указ Чугуївському воєводі Сухотіну про будівництво Харківських укріплень, має дату 28 березня 1656р. Судячи з «відписки» першого харківського воєводи Селіфонтова 1657 року і іменного опису 1658р. Харків був уже досить великим поселенням. В описі значилося 578 душ чоловічої статі, і можна вважати, що в цей час в місті було не менше 200 будинків.

Харків став центром Харківського козацького полку. Українські переселенці принесли з собою характерний для них козачий військовий і адміністративний порядок. З перших років існування фортеці біля неї почав селитися торгово-ремісничий люд. З'явилися перші слободи ‒ Гончарівка, Журавлівка і т. д. Це свідчило про перетворення Харкова з важливого прикордонного форпосту в центр ремесел і торгівлі.

До початку XVIII ст. був заселений Поділ ‒ район між фортецею і річкою Харків, а в 30-40-і рр., коли минула загроза нападу з боку кримських і ногайських татар, забудова переступила річки Лопань і Харків. У місті налічується близько 1 тис. дворів і ряд різного роду громадських споруд. З шести найбільших ярмарків Слобожанщини чотири проходили в Харкові: Успенська, Водохресна, Троїцька, Покровська.

Відбулися зміни і в соціальному житті міста. У 1765 р. ліквідується полковий адміністративний устрій міст. Замість слобідських полків створювалася Слобідсько-Українська губернія.

Протягом довгого часу Харків відноситься до Бєлгородської єпархії. У 1799 р була створена Слобідсько-Українська єпархія з центром в м. Харкові. Серед перших церков, побудованих в місті, ‒ Успенська церква. Її зведення почалося у 1658 р. Сучасний же храм був побудований в 70-і рр. XVIII ст. У 1726 року на території Харківської фортеці був заснований Покровський монастир. Монастирський храм є найстарішим в Харкові.

Харків стає губернським містом. Створюється міська дума (1785 р.). З 1734 р. починає діяти поштова служба, з 1739 року з'являється перший лікар, з 1778 року ‒ перша аптека. Це трохи змінює побут харків'ян, проте протягом всього сторіччя основним заняттям їх залишається землеробство (до 70% населення). Про розвиток ремесел і торгівлі свідчать найменування з’явившихся в той час вулиць і провулків: Чоботарська, Римарська, Капелюшний, Столярний, Слюсарний.

Вже в XVIIIст. Харків стає освітнім центром.

Харківський колегіум (1731 р таку назву отримала слов'яно-латинська школа, перекладена в 1726 р з Бєлгорода) став другим за значенням в Україні після Києво-Могилянської академії. Тут викладався повний курс наук. Бібліотека колегіуму стала першою в місті і до 40-их рр. XIX ст. налічувала вже 5 тис. томів.

На початку XIX ст. Харків вже розвивається не тільки як торговий, але і як промисловий центр. До 1897 року в місті налічується понад 70 підприємств: млинів, салотопок, винокурень і шкіряних заводів. До середини XIX ст. міська промисловість переважно мала кустарний характер і основним напрямком економіки залишалася торгівля і переробка сільськогосподарської продукції. З другої половини XIX ст., в зв'язку з ліквідацією кріпосного права і швидким розвитком Донецько-Криворізького регіону, місто перетворюється в один з найбільших економічних центрів. У середині століття в Харкові налічувалося вже понад 30 тисяч жителів. Фактором, який безпосередньо вплинув на розвиток міста, став розвиток залізничного транспорту. У 1869 р. відкрилася залізнична магістраль, яка пов'язала місто з Москвою, а потім ‒ з Донбасом, Києвом, портами Чорного і Азовського морів. У місті розвивається вагоноремонтна справа, в 1897р. дав першу продукцію Харківський паровозобудівний завод. Поступово підприємства міста почали випускати різноманітну продукцію ‒ від сільськогосподарських машин до двигунів. Таким чином, Харків став постачальником сільськогосподарської техніки на загальноімперський ринок. Найбільшу кількість такої продукції випускав завод Гельферих-Саді, побудований в 1882 р.

У 1828 р почалося замощення міста каменем. У 1871р. на вулицях Харкова з'явилося газове освітлення, в 1881 році була введена в експлуатацію перша черга міського водопроводу. У 1882 р була прокладена перша лінія міської кінної залізниці, що проіснувала до 1918 р Наприкінці XIX ст. в місті була побудована перша електростанція, що дало можливість розпочати електрифікацію міського транспорту. У 1905 р на вулицях міста з'явився перший електричний трамвай. У 1888 р Харків став другим телефонізованим містом України.

Ще в другій половині XVIII ст. російський уряд постарався уніфікувати систему освіти. У 1788-1789 рр. в Україні з'явилися головні і малі народні училища. У 1789 р Головне народне училище відкрилося в Харкові, а в 1805 р. воно стало базою створеної чоловічої гімназії.

З ростом міста з'являлися і нові навчальні заклади. До початку ХХ ст. в Харкові було чотири чоловічі, дві жіночі гімназії, два реальних училища, духовна семінарія, кілька приватних гімназій і пансіонів, Інститут шляхетних дівчат, комерційне училище, п'ять вищих початкових училищ (всього на 1902 р. ‒ 111 початкових шкіл).

Багато подій у культурному та науковому житті Харкова в XIX ст. відбувалися вперше не тільки в місті, а й у всій Україні. Перший провінційний музей в Росії був відкритий в Харкові в 1886 р. Це був міський художньо-промисловий музей.

Величезне значення мало відкриття 17 січня 1805 р. першого в Україні Харківського університету. Його засновником став В. Н. Каразін. Університет є науковим і культурним центром, він відомий своїми вченими, випускниками та викладачами: Н. Н. Бекетовим, В. Я. Данилевським, Н. Ф. Сумцовим, Д. І. Багалієм і багатьма іншими корифеями. Університет став центром створення наукових товариств і товариств: Філотехніческого товариства (1811 р), Фізико-хімічних наук (1873 р.), Історико-філологічного (1877 р.), Математичного (1879 р.), Юридичного (1901 р.) і т. д. Вперше тут в 1910 р. вчений ступінь доктора історії було присвоєно жінці, А. Я. Єфименко. У 1873р. в Харкові був відкритий Ветеринарний інститут, в 1875р. ‒ Технологічний інститут. У 1914р. з Нової Олександрії в Харків був евакуйований Інститут сільського господарства і лісництва.

Таким чином, до початку ХХ ст. Харків стає промисловим, науковим і культурним центром з величезним потенціалом. Нове століття внесло свої несподівані корективи в розвиток міста. З Харковом пов'язано багато важливих подій в історії України: 29 січня (за старим стилем) 1900 року тут була створена перша українська політична партія в Наддніпрянській Україні ‒ РУП (Революційна українська партія) 12 грудня 1917 року ‒ проголошено радянську владу. Бурхливий перебіг економічних процесів зумовив загострення соціальних суперечностей. Харків ще в 70-80-і рр. XIX ст. став центром народницького руху. Відбувалися стихійні виступи робітників.

В ході громадянської війни Харків переживав і червоний більшовицький терор, і розгул армії Денікіна, і наслідки інтервенції, і націоналізацію.

На початку 20-х рр. починається смуга великих перетворень в різних сферах суспільного життя. Істотні зміни зазнає адміністративно-територіальний устрій міста. 26 січня 1919 року було вирішено розбити місто на три райони ‒ Іваново-Лисогірський, Петінсько-Журавлівський, Основ'янсько-Холодногірский. Керівництво всіма сторонами місцевого громадського життя сконцентрували в своїх руках виконкоми. Назви і кількість районів в місті часто змінювалися. До 1938 року їх стало вісім (вони, в основному, відповідали сучасному поділу). У 1919 р за Харковом був офіційно закріплений столичний статус.

До кінця 1925р. промислові підприємства міста були поновлені; піддавалися реконструкції і виникали нові заводи і фабрики. У 1940р. промисловість міста в 12 разів перевищувала рівень 1913р.

У 1924 році почала працювати перша в Україні радіостанція. З'явилися нові робочі селища: імені Артема, імені Кірова, тракторобудівників, Червоний Жовтень. Почалася теплофікація міста. У 1939 р з'явилася перша тролейбусна лінія міста. У 20-ті - 30-ті роки виникла густа мережа шкіл-семирічок, розгорнулася боротьба з неписьменністю. З Харковом пов'язаний і період в діяльності видатного педагога А. С. Макаренка. Виникли нові форми позашкільної роботи, і в 1935 р в Харкові відкрився перший в Україні палац піонерів. Значні зміни відбулися в системі вищої освіти. Після реорганізації університету виникли: з 1921р. ‒ медінститут, Інститут народного господарства, з 1937р. ‒ юридичний інститут. Всього в 1930-1931 рр. в Харкові було організовано 23 нових вищих навчальних закладів.

У 1920-1930 рр. почалася робота багатьох нових наукових організацій та інститутів міста: Української рентгенівської академії, Інституту гематології та переливання крові, Коксострою, Українського фізико-технічного інституту і т. д. Наукову і дослідницьку роботу проводили наукові товариства, розвивалося краєзнавство.

У першій половині ХХ ст. місто змінилося за рахунок появи нових пам'ятників (в 1935р. був відкритий кращий в світі пам'ятник Т. Г. Шевченка, скульптор М.Г.Манізер); роботи «Харківського Россі» ‒ Бекетова, архітекторів Верьовкіна, Жукова та ін. В 1925-1927рр. в стилі конструктивізму було споруджено будинок Держпром.

Насиченою було і культурне життя міста. У 1926 р з Києва до Харкова переїхав Державний український драматичний театр «Березіль» на чолі з Лесем Курбасом, в 1929р. перші уявлення став давати Український театр музичної комедії. У 1932 р була організована Харківська організація Спілки композиторів України, в 1934 р ‒ Спілки письменників України.

Величезні втрати понесло місто в роки масових репресій сталінського режиму і в роки Другої світової війни. Воно стало предметом особливого інтересу гітлерівської Німеччини, і, в результаті, за заволодіння ним обидві сторони боролися запекло. Місто двічі переходило з рук в руки, пережило окупацію, голод і руйнування. До моменту остаточного звільнення було зруйновано 200 тис. кв. м житлової площі, повністю виведені з ладу всі споруди комунального господарства. Загинула значна частина матеріальних цінностей підприємств Харкова, незважаючи на зроблену евакуацію. До 23 серпня 1943 року ‒ Дня визволення міста ‒ в місті не залишилося діючих підприємств.

У період окупації тисячі харків'ян були знищені фашистами тільки через свою партійну, національну чи расову приналежність, багато були викрадені в Німеччину.

Але навіть в таких нелюдських умовах жителі міста намагалися вберегти і зберегти культурні цінності.

Всього за 21 місяць окупації було вбито і закатовано понад 256 тис. мирних жителів, 164 тис. насильно вивезені на роботи. З 900 тис. довоєнного населення в місті залишилося 200 тис. чоловік. Загальний матеріальний збиток, нанесений народному господарству Харківщини, установам культури і окремим громадянам, склав 33,5 млрд. руб.

Багато вулиць міста носять імена захисників і визволителів міста: взводу лейтенанта П. Н. Широніна, О. Яроша, І. Танкопія та ін.

Самовіддана робота по відновленню міста почалася відразу після визволення Харкова. Але лише до початку 50-х рр. було досягнуто довоєнного рівня виробництва. Саме ж виробництво ставало більш досконалим. Були відкриті нові заводи і фабрики: «Електроважмаш», «Завод дорожніх машин» і ін. 

В середині 50-х рр. розпочала свою роботу Харківська телестудія. У 1962 р. населення міста наблизилося до 1 млн. чол., і Харків став другим, після Києва, містом-мільйонером в Україні.

У 50-80-і рр. почалася забудова цілих житлових масивів: Павлового Поля, Олексіївки, Салтівки.

У 1975 р в Харкові була відкрита перша лінія метрополітену, а зараз їх діє три.

Хоча 1970-ті – перша половина 1980-х рр. увійшли в історію країни як період стагнації, місто досягло певних успіхів у розвитку господарства, науки і культури.

У 1985 році почала проводитися політика реформ ‒ «перебудова». Кульмінацією демократичних процесів в суспільстві стало проголошення в 1991р. незалежної української держави. Це дало можливість новій державі самостійно створювати своє майбутнє. Життя міста стало відображенням нових процесів в суспільстві. Наприклад, у зв'язку з прийняттям Верховною Радою нової Конституції України площа Радянської України перейменована в площу Конституції. В результаті приватизації на карті Харкова з'явилося безліч приватних підприємств, шкіл і т.д. Більш різноманітною стало культурне життя городян. Однак її основою є установи та організації, створені ще в повоєнний час.

У 40-50-і рр. були створені: Український НДІ селекції і генетики, НДІ організації та механізації шахтарського будівництва. У 60-70-і рр. відкриті: Інститут громадського харчування, Інститут проблем кріобіології і кріомедицини, Північно-східний Центр АН УРСР і т.д. І на сьогоднішній день своїми вченими пишається місто. Це академіки Л. Т. Мала, А. В. Погорєлов та інші. Тільки з Харківським державним, а нині національним університетом, пов'язана біографія більш ніж 100 академіків і членів-кореспондентів НАН України. У розвиток науки і техніки внесли свій вклад технічні і військові вузи міста.

Харків'яни та гості міста мають можливість відвідувати численні театри, цирк (в 1974 році він отримав нову будівлю на 2300 чол.), Планетарій (відкритий в 1957 р). У місті проводяться численні фестивалі та конкурси. У 1992 р за рішенням ЮНЕСКО відзначалося 70-річчя театру «Березіль», а в 1993 р проводився міжнародний фестиваль «Березіль-93».

В останні роки були проведені фестивалі «Українська толока», фестивалі пам'яті К. І. Шульженко, пам'яті піаніста В. Крайнєва та ін.

Історія міста Харкова налічує три з половиною сторіччя. Вона сповнена прекрасних і трагічних подій. Місто було прийнято до Міжнародної ліги історичних міст. Його розвиток був і залишатиметься одним з ключових моментів в житті цілої держави ‒ незалежної України.